Мої роботи

Профілактика порушень постави засобами оздоровчої фізичної культури у дітей молодшого шкільного віку.

   Мишевська Ю.М.

З позиції фізіологічних закономірностей постава дитини є динамічним стереотипом і в молодшому віці носить нестійкий характер, легко змінюючись під дією позитивних чи негативних факторів.. Постава залежить від стану нервово – м’язового апарату людини, психіки, ступеня розвитку м'язового корсету, від функціонування можливостей м'язів до тривалого стратегічного напрузі, еластичних властивостей між хребцевих дисків, хрящових і сполучно – тканинних утворень суглобів і полу суглобів хребта, тазу та нижніх кінцівок. У різні вікові періоди життя дитини, постава має свої особливості. Правильна постава школярів: голова незначно нахилена вперед, плечі – на одному горизонтальному рівні, лопатки притиснуті до спини, живіт ще випнутий, але менш виражений. Чим у дітей 6-7 років, фізіологічні вигини хребта помірно виражені. Кут нахилу тазу збільшується, наближаючись до такого у дорослої людини, у дівчаток і дівчат він більше, ніж у хлопчиків і юнаків. Найбільш стабільна постава відзначається у дітей до 10 років.

    Порушення постави не є захворюванням, це стан, який при своєчасних оздоровчих заходах не прогресує і є оборотним процесом. Тим не менш порушення постави поступово може призвести до зниження рухливості грудної клітки, діафрагми, погіршення ресорної функції хребта, що в свою чергу негативно впливає на діяльність центральної нервової системи,  серцево  – судинної   та дихальної системи, стає супутником багатьох хронічних захворювань внаслідок прояву загальної функціональної слабкості, дисбалансу  в стані м'язів і зв'язкового апарату дитини.

Розрізняють 3 ступені порушення постави:

1 ст. – Характеризується невеликими змінами постави, які усуваються цілеспрямованою концентрацією уваги дитини.

2 ст. – Характеризується збільшенням кількості симптомів порушення постави, які усуваються при розвантаженні хребта в горизонтальному положенні або при підвішуванні (за пахвові западини).

3 ст. – Характеризується порушенням постави, які не усуваються при розвантаженні хребта. Для дітей дошкільного віку найбільш характерні 1 – 2 ступеня порушення постави, для школярів – 2 -3 ступінь.

При збільшенні фізіологічних вигинів розрізняють сутулуватість, круглу спину і кргло – увігнуту спину.

У фронтальній площині відсутня видова відмінність порушень постави.Таке порушення постави носить назву асиметрична постава і викликано порушенням серединного розташування остистих відростків і зміщенням їх від вертикальної осі. Для асиметричної постави характерно відхилення голови вправо або вліво, плечі встановленні на різній висоті, лопатки на різних рівнях, відзначається нерівність трикутників талії, асиметрія м'язового тонусу, загальна і силова витривалість м'язів знижена. На відміну від сколіозу не є торсії хребців, і при розвантаженні хребта всі  види асиметрії усуваються.

Сколіоз представляє собою прогресуюче захворювання, що характеризується дугоподібним викривленням хребта у фронтальній площині і скручуванням хребців навколо вертикальної осі торсия. Крім деформації хребта при сколіозі спостерігається деформація тазу і грудної клітки. Ці негативні зміни призводять до порушення діяльності серцево – судинної , дихальної систем, шлункова – кишкового тракту і багатьох інших життєво -  важливих систем організму хворого. Тому обґрунтовано говорити не просто про сколіоз, а про сколіотичних хвороби.

Методи лікування і профілактики порушень постави, захворювань і травм хребта основні зусилля спрямовані на відновлення нормальної роботи м'язів, що утримують тулуб у правильному положенні. При такому методі лікування формується власний «м'язовий корсет».  Правильна постава утримується безконтрольно і стає звичною. Розвантажуються тіла хребців, запобігає розвитку остеохондрозу та інших захворювань.

Переваження у дітей хрящових тканин дозволяє порівняно швидко виправити різні порушення постави. Для цього необхідно усунути причини деформації хребта. Нормальний фізичний розвиток дитини вимагає відповідності меблів росту дитини,  достатнього освітлення, неприпустимість перевантаження завданнями. Дітям рекомендується спати на напівжорсткому жорсткої рівною постелі, що сприяє поліпшення стану опорно – рухового апарату. Перебування на свіжому повітрі в поєднанні з регулярними заняттями плаванням, рухливими та спортивними іграми,використання спеціальних процедур, що будуть сприяти не тільки підвищенню рівня фізичного розвитку дитини, зміцнення м'язової маси та опорно – рухливого апарату, але і в поєднанні з щоденної ранкової коригуючої гімнастики і динамічними паузами дозвоняє повність змінити здоров'я.

                                Список використаних джерел:

1.                    Чабовська А.П. Профілактика хвороб у дітей шкільного віку М: 1971 р.

2.                    Плахтій П. Д.,  Мисів М. П., Циганівська  О. І. Вікова фізіологія. Навчальний посібник. Кам'янецьк - Подільський: 2008 р.

3.                    Страшко С. В.,  Підгорний В., К. Вікова фізіологія і валеологія. Навчальний посібник. Кам'янецьк - Подільський: 2005 р.

Професійні компетенції вчителів як запорука успішності навчання.

Мишевська Ю. М.

На сьогоднішньому етапі розвитку світового співтовариства багато країн заявляють про кризу освіти. Авторитетні міжнародні організації говорять, що суть цієї кризи полягає у невідповідності рівня загальної та спеціальної освіти запитам і потребам конкретної людини зокрема і всього суспільства в цілому. Сьогоднішні учні та випускники повинні бути готові змінюватись і пристосовуватись до нових потреб життя, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. А це значною мірою залежить не від отриманих знань, а від додаткових якостей, для позначення яких використовується поняття «компетенції», що найповніше відповідає сучасному розумінню мети освіти.

Л. С. Паламарчук розглядає компетентність як певну суму знань у особи, яка дає їй змогу судити про що-небудь. В. Адольф стверджує, що професійна компетентність – це складне утворення, яке вміщує комплекс знань, умінь, властивостей і якостей особистості, що забезпечують варіативність, оптимальність та ефективність побудови навчально – виховного процесу.

Компетенція – це коло повноважень будь – якої особи чи установи; коло питань, у яких дана особа має знання, досвід. Під компетенцією часто розуміють інтегративну якість особистості, яка виявляється в загальній здатності й готовності до діяльності, що ґрунтується на знаннях та досвіді, набутих у процесі навчання та соціалізації.

Таким чином, поняття компетенції і компетентності значно ширші за поняття «знання», «уміння», «навички», бо концентрують у собі спрямованість особистості, її здатність долати стереотипи, передбачити проблеми, гнучкість мислення; характер – самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.

Зі змінами в суспільстві зростають вимоги до особистості вчителя, його діяльності. Сьогодні ефективність педагогічної праці залежить не тільки від базової професійної підготовки, а й від інших сучасних компонентів професіоналізму. Педагогові доводиться самостійно розв'язувати такі завдання, які раніше не входить до його компетенції. Діагностування, прогнозування, проектування, розроблення авторських програм, оптимізація всіх аспектів навчально – виховного процесу стають нормою педагогічної діяльності.

Основні сфери діяльності вчителя в структурі професійної компетентності мають такі складові: професійні, психологічні та педагогічні знання; професійні педагогічні вміння; професійні психологічні позиції, установки вчителя, яких вимагає педагогічна професія; особистісні якості.

Професійно компетентною є така праця вчителя, в якій на достатньо високому рівні здійснюються педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість вчителя і досягаються результати навчання та виховання школярів.

Не всі сучасні вчителі можуть володіти у достатній мірі цими якостями, що зумовлюється декількома причинами.

По-перше, багатоаспектність завдань, які необхідно розв'язувати за короткі терміни, породжує психічне і фізіологічне перевантаження вчителя.

По-друге, здатність сприймати проблеми як ресурс, що допомагає побачити позитивні моменти в найскладніших ситуаціях, як двигун удосконалення і розвитку доступна далеко не кожному вчителеві.

По-третє, сучасному педагогові необхідно поєднувати наявний професійний багаж із вимогами сучасності.

Список використаних джерел.

1.     Адольф В. А. Профессиональная компетентность современного учителя: монография / Красноярский университет  / В. А. Адольф. – Красноярск: КрГУ, 2012. – 286 с.

2.     Паламарчук Л. С. Словник української мови // Українська мова: енциклопедія. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім.. М.П. Бажана, 2004. – 612 с.

Розвиток творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку засобами образотворчого мистецтва.

Мишевська Ю. М.

Глибокі перетворення, що відбуваються в усіх сферах нашого суспільства, не могли не відбитися на системі освіти, яка безпосереднього визначає інтелектуальний потенціал країни в майбутньому. Сучасне суспільство потребує людей, які мислять не шаблонно, творчо відшукують нові шляхи рішення запропонованих задач, вміють знаходити вихід з проблемної ситуації. Відтак стає важливим ранній вияв та підтримка творчості дітей, починаючи з раннього віку. Про  це зазначено в оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти, законах України «Про  дошкільну освіту», Національній доктрині розвитку освіти. Дошкільні навчальні заклади стають важливішою ланкою в системі освіти, які здатні формувати основу для позитивного розв'язання цієї проблеми.

Здатність до творчості є найвеличнішим дарунком природи. Цим  даром природа відзначає кожну людину по-різному. В істинно високому і широкому знанні поняття творчості доступне не багатьом. Але в житті нашого суспільства ми щоденно стикаємося з масовими творчості в різних сферах. На ній ґрунтується наука і мистецтво, всі здобутки людської цивілізації, самі форми життя людей. Без розвитку почуттів, без розвитку уяви, без пристрасті до творчості сучасна людина не зможе реалізувати себе у різних галузях.

Концепція дошкільного  виховання і Україні одним із принципів побудови системи освіти визначає рівність умов для повної реалізації здібностей і таланту. Отже, виходячи з вищевикладеного слід зазначити, що вже в ранньому віці у дитини повинно розвиватись почуття прекрасного,високі естетичні смаки, уміння розуміти і оцінювати твори мистецтва, виражати своє ставлення до навколишнього у різних видах образотворчої діяльності. За допомогою різних зображувальних засобів дитина може безпосередньо передавати власні думки і почуття, емоційне ставлення до оточуючого. До проблеми розвитку творчих здібностей дошкільників.

Дитячі творчості велику увагу приділяє Є. О. Фльоріна, яка розробила методи розвитку художніх здібностей дітей дошкільного віку та зазначила, що у творчості дитини розкривається її інтерес. Її роботи носили широкий узагальнюючий характер. Але більше Є. О. Фльоріна зверталась до навчання дітей образотворчій діяльності. А. В. Бакушинський ц праці «Художня творчість і виховання» (1925р.) визначив завдання розвитку творчих здібностей, у наданні дитячій творчості певної свободи, невтручання педагога в процес, про школу, яку наносить вплив дорослої людини.

Видатний педагог Василь Сухомлинський писав: «Витоки здібностей і обдарувань дітей – на кінчиках  їхніх пальців. Від пальців, образно кажучи, йдуть найтонші струмочки, які живлять джерело творчої думки…» Дослідження свідчать, що великий потенціал для творчого розвитку дітей має зображувальна діяльність, яка потребує спеціальних умінь і пов'язана із прагненням до креативної діяльності, прояву фантазії, вигадки та уяви. За допомогою образотворчого мистецтва розвивається спостережливість, естетичне сприйняття, художній смак, творчі здібності, виховується вміння бачити прекрасне у навколишньому середовищі, у творах мистецтва. Це дає змогу максимально використовувати зображувальну діяльність для виявлення та розвитку здібностей дітей та допомогти їм виражати власні почуття і ставлення до навколишнього різними засобами виразності.

В оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти у розділі «Культура» також зазначається, що дитина повинна прагнути відійти від шаблону, виявити вигадку та фантазію, винахідливість, експериментувати, вдосконалювати. При цьому вона має вміти передавати свої думки, почуття, стан, настрій, фантазії через образотворчу діяльність.

Проведений аналіз наукових досліджень дозволив нам розглядати розвиток творчих здібностей дітей як таку діяльність, у якій отримують найбільші вираження загальні та спеціальні здібності дитини. Здібності виявляються у динаміці їх набуття, як швидко, легко, глибоко проходить процес самостійного втілення знань та вмінь, необхідних для конкретної діяльності.

На жаль, на практиці дошкільної освіти далеко не повністю використовуються виховні можливості образотворчого мистецтва. У меті занять зазначаються художні, технічні та виховні завдання, але до останніх вихователі відносять розвиток моральних якостей замість естетичних. У повсякденній виховній роботі дітям нав'язуються визначені штампи та стереотипи; виключається можливість самовираження дитини у кольорі, лінії тощо. Адже одним із завдань дошкільної освіти є формування дитячої творчості, вміння створювати і реалізувати власні задуми, спираючись на свій життєвий досвід. Ознайомлення дітей з нетрадиційними техніками малювання дозволить створити сприятливі умови для розвитку творчих здібностей кожної дитини та надасть можливість реалізувати її потребу відображати свої враження навіть у тому випадку, якщо діти не в достатній мірі володіють зображувальними навичками. На занятті дитина зможе собі обрати одну з технік, яка дасть можливість отримати їй найкращий результат і почуватися комфортно. Застосовуючи різні техніки, дітей переживають яскраві позитивні емоції та відкривають нові можливості знайомих предметів, які використовують як художні матеріали (трубочка, нитка, скло, крупи і т.д.).

Використання нетрадиційних технік малювання сприяє оволодінню дітьми дошкільного віку різноманітними способами зображення і є засобом розвитку їх творчих здібностей.

Література:

1.     Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»/ Наук. Ред.. та упоряд. О. Л. Кононко. -2-ге., випр..: Світич, 2008.-430 с.

2.     Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дош. вих.. 1999. – N.

3.     Никанорова В., Пономаренко М. Творчі здібності дітей – на кінчиках їхніх пальців.// Вихователь – методист дошкільного закладу. 2011. № 2. С 16 – 27.

4.     Сухорукова Г. В. Образотворче мистецтво з методикою викладання в дошкільному навчальному закладі: підручник, друге видання, перероблене та доповнене / Г. В. Сухорукова, О. О. Дронова, Н. М. Голота, Л. А. Янцур; за заг. ред.. Г.В. Сухорукової. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2011. – 376 с.

Формування інформаційної культури особистості.

Мишевська Ю. М.

Інформаційна культура сьогодні вимагає від сучасної людини нових знань і умінь, особливого стилю мислення,  що забезпечують необхідну соціальну адаптацію до змін і гарантують гідне місце в інформаційному середовищі.

Створюваний у процесі інформатизації інформаційно – технічний потенціал суспільства визначається не тільки рівнем розвитку сучасних інформаційних і комунікаційних технологій. Багато чого залежить від рівня інформаційної культури як всього соціуму, так і окремо взятої особистості. Ключовою умовою успіху та соціальної ефективності інформатизації  є людські фактор.

Людина з розвиненою інформаційною культурою характеризується як особистість, що володіє цілим комплексом знань і умінь. Інформаційна культура особистості виступає як одна з важливих складових загальної культури людини, без якої неможливо взаємодіяти в інформаційному суспільстві. Інформаційна культура особистості формується протягом усього життя людини, причому, як правило, цей процес має стихійний характер, залежить від ступеня виникнення перед особистістю завдань. Сучасній людині потрібні сформовані навички ефективної взаємодії з інформаційним середовищем вже на початковому етапі своєї професійної діяльності.

Інформаційне середовище в предметній області інформатика формується за рахунок декількох складових:

1.                     Предмет інформатика   в іграх і завданнях, який введено в початкових класах і служить завданням загального розвитку учнів, тому що в сучасній системі навчання саме ідея розвитку стає переважаючою. Викладання комп'ютерних дисциплін у початковій школі з відповідним програмним забезпеченням досить дороге задоволення, крім того обмежений час роботи з комп'ютером або медичними міркуваннями, або зайнятістю комп'ютерного класу. Інформатика в іграх і завданнях забезпечує навчальний і розвиваючий ефект.

2.                     Використання комп'ютерів на некомп'ютерних дисциплінах ( навчальні програми, тести, діагностика).

3.                     При підготовці доповідей і рефератів по кожній із шкільних дисциплін завдання на комп'ютерне оформлення робіт. У процесі виконання практичних завдань учні отримують відомості про види програм, про стандартний користувальний інтерес, а також про пристрій комп'ютера. При такій організації дуже висока мотивація учнів до вивчення, наприклад, текстового редактора, який освоюється в кілька разів швидше, ніж на традиційному уроці інформатики. Учні вже заздалегідь мають можливість бачити, над чим їм належить працювати, що вони повинні знати і вміти в перспективі. При такому всепроникному «до предметному» впливі інформатики учні мають можливість використовувати комп'ютер для вирішення своїх практичних завдань, орієнтуватися у програмних засобах і розуміти обмеження того чи іншого програмного продукту до появи уроку інформатики у розкладі.

4.                     На уроках інформатики в старших класах, крім базового курсу, учні отримують завдання на підготовку доповіді чи реферату з будь-якої шкільної дисциплін, матеріал для яких отриманий із застосуванням засобів телекомунікацій. Для того, щоб ефективно використовувати переваги нових  інформаційних технологій, необхідно володіти відповідним рівнем інформаційної культури. Інформаційне середовище є важливою умовою формування культури роботи з інформацією і в кінцевому підсумку сприяє підвищенню якості навчання не тільки з інформаційних дисциплін.

Актуальність розглянутого питання випливає з необхідності утворення вивчення інформаційної культури особистості, її сутності, тому що від цього залежить зміст педагогічного процесу, спрямованого на формування в особистості якостей, необхідних для відповідності вимогам сучасного рівня розвитку суспільства. Посилення ролі інформаційної культури в структурі діяльності сучасної людини визначається наступними чинниками: різним збільшенням обсягів інформації, обумовленим прискореними темпами розвитку науково-технічного прогресу; неминучим розсіюванням інформації, викликаним диференціацією та інтеграцією сучасної науки; швидким старінням знань у зв'язку із зміною наукових та соціальних парадигм.

В даний час існує велика кількість визначень інформаційної культури. Інформаційна культура в широкому значенні – це сукупність принципів і реальних механізмів, що забезпечують позитивну взаємодію етнічних і національних культур, їх поєднання в загальний досвід людства.

У науці використовується велика кількість визначень поняття культури і , відповідно, її значень. Для конкретного дослідження доцільно зупинитися на суті поняття, звертаючи увагу на ті його сторони, які є істотними при розшифровці поняття «інформаційна культура особистості».

Однією з цілей розвитку освіти має бути гармонійний розвиток особистості та її творчих здібностей на основі формування мотивації необхідності освіти протягом усього життя. Все це в сучасному суспільстві неможливо без знань, умінь і навичок роботи з  інформацією із застосуванням комп'ютерної техніки. Зазначені суперечності дозволяють сформулювати проблеми вищесказаного:

- Необхідність створення єдиного інформаційного  освітнього середовища на базі конкретної школи;

- Розвиток інформаційної культури учасників освітнього процесу шляхом використання інформаційно – комунікаційних технологій.

Проблема розвитку інформаційної культури користувачів є сьогодні однією з найважливіших в освіті. Низький рівень інформаційної культури учнів ускладнює їх адаптацію та соціалізацію, перешкоджає професійній орієнтації та створенню як повноправних членів суспільства. Низький рівень інформаційної культури педагогів тягне репродуктивний характер освіти. Головною метою освіти стає розвиток інформаційної культури учнів, тобто підготовка їх до життя і професійної діяльності у високорозвиненому інформаційному середовищі, навчання самостійно діяти в цьому середовищі, ефективно використовувати його можливості та захищатися від негативних впливів.

Важливе значення при формуванні інформаційної культури особистості має вміння у величезному потоці інформації визначати її користь. На мій погляд, вона є основним критерієм відбору, аналізу і оцінки інформації при вирішенні конкретного завдання.

Застосування дистанційних технологій диктує новий підхід до визначення інформаційної культури особистості. В умовах безперервно зростаючих можливостей доступу до інформації з будь-якої географічної точки за допомогою сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, великої кількості різного роду інформації для кожної людини стає необхідним самостійно вміти розробляти стратенію збору та відбору необхідної особисто йому інформації.

Список використаних джерел

1.                     Мозолін В.П. Про деякі проблеми телекомунікаційного навчання/ В.П. Мозолін //Інформатика та освіта. -2000. -№2.-с. 89-90.

2.                     Малишев Ю.А. Технології представлення навчальних курсів для дистанційної форми навчання в середовищі WWW/ Ю.А . Малишев та ін..// Інформаційні технології. – 1997. -№6, -с. 39-42.

3.                     Медведєва Е.А. Основи інформаційної культури (програма курсу)/ Е.А. Медведєва//Социс. – 1994. -№11. –с. 59.

4.                     Макарова Л.М. Комп'ютерна культура майбутніх фахівців у контексті їх особистісного розвитку/ Л.М. Макарова та ін..// Педагогічна інформатика. – 2003. -№3. –с.17.